Двадцять друге засідання

Яким має бути керівник охорони здоров’я майбутнього? Візія Українського медичного клубу

Незалежність України прямує до визначальної дати – 25 річчя. За ці роки змінилося багато – світогляд громадян, зовнішньополітичні стосунки, з’явилися нові економічні, геополітичні та військові виклики. Долю країни вже починають вирішувати люди, які народилися і виросли у незалежній державі. Проте у вітчизняній охороні здоров’я є, на думку автора, лише одне досягнення – це рекордна кількість очільників галузі, які змінилися за цей час. Жоден з них не прижився. Жоден не став справжнім лідером. Іноді це були просто випадкові, зручні для політичної еліти персони, іноді міністри не могли домовитися із медичною спільнотою, іноді – із фармацевтичною, іноді – із пацієнтською. Проти деяких керманичів профільного міністерства порушені кримінальні справи. Безперечно, кожен із міністрів охорони здоров’я зробив певний внесок у функціонування галузі, але все це, більшим чином, «ямковий ремонт». А країні потрібен сучасний автобан.

Чому за 25 років незалежності так і не вдалося отримати достойного за своїми якостями керівника медичної галузі і яким якостям має відповідати можливий кандидат на цю посаду, щоб повести медиків і пацієнтів по широкому автобану до світлого європейського майбутнього, і з’ясовували учасники засідання «Українського медичного клубу», яке відбулося 15 березня 2016 року у бутік-готелі «Воздвиженський», що у Києві.

Засідання клубу, вже за традицією, із виконання Гімну України у виконанні членів Клубу та української пісні у виконанні фронвумен Клубу Алли Сороки.

Надалі після вручення відзнак і нагород Ігор Найда, лідер платформи «Сходи в Майбутнє», помічник-консультант народного депутат О. МУСІЯ, представив до уваги присутніх аналітичну доповідь «Хто і як будуватиме охорону здоров’я в Україні».

Серед умов успішної модернізації системи охорони здоров’я України він зазначив каскадування цілей на усі рівні управління сферою охорони здоров’я, починаючи з розроблення місії, концепції та мегацілі і закінчуючи формуванням цілей кожного співробітника; та підбір, підготовка і розвиток керівників, спроможних до запровадження і здійснення ефективних змін.

Етапами реалізації ціннісно-цільового підходу є розроблення концепції та визначення мегацілі, розроблення стратегії, реалізація стратегії, управління винагородою. Бачення, стратегія, цілі, дії, спрямовані на реалізацію довгострокових планів, та отримані результати, в інтегрованому вигляді знаходять своє відображення в принципах, цінностях та місії.

Вже сьогодні найважливішими компетенціями  для успішних людей є:

  • саморозвиток – постійне вдосконалення та самонавчання;
  •  клієнторієнтованість – орієнтація на потреби споживача;
  •  проактивність – спроможність самостійно ініціювати діяльність та брати на себе відповідальність;
  •  управління змінами –  готовність ініціювати зміни, адаптуватися та брати відповідальність за зміни, допомагати іншим в адаптації до змін.

На найближчі 1-2 роки, окрім вищезазначених, будуть актуальними прояви таких якостей

  • стратегічне бачення – здатність бачити прихований зміст і наслідки ситуації, прогнозувати можливі небезпеки й завчасно розробляти  плани  їх вирішення;
  • стратегічний вплив – навички успішного лобіювання і відстоювання  своїх рішень, ідей та пропозицій;
  • аналітичне та концептуальне мислення – спроможність виявляти закономірності або неочевидні зв’язки між ситуаціями та виділяти ключові моменти в складних ситуаціях;
  • багатомовність – вільне усне та письмове володіння декількома мовами.

Враховуючи те, що світ стрімко змінюється та постійно поповнюється новою інформацією й технологіями,  через 3-5 років буде важливо володіти такими компетенціями:

  • мультикультурність – сформовані навички знаходження порозуміння з представниками різних культур;
  • здатність управляти різноманітними складними автоматизованими комплексами та програмами;
  • здатність працювати з віртуальними платформами: дистанційне спілкування та співпраця з колективами, групами та окремими людьми;
  • спроможність працювати в умовах підвищеної невизначеності та швидкої зміни умов та задач.

Було озвучено десять найбільш затребуваних компетенцій управлінця  в 2020-2025 роках:

1. Рішення комплексних завдань

2. Критичне мислення

3. Творчі здібності

4. Управлінські таланти

5. Координація з іншими

6. Емоційний інтелект та коефіцієнт спритності (Agility Quotient)

7. Здатність міркувати і приймати рішення

8. Орієнтація на обслуговування

9. Навички ведення переговорів

10. Когнітивна гнучкість

Підводячи риску, І. Найда припустив, що модель компетенції міністра охорони здоров’я має складатися із таких чинників:

  1. Особисті якості – порядність і відповідальність, саморозвиток та самовдосконалення, цілеспрямованість та орієнтація на результат
  2. Лідерство – командне лідерство, управління змінами, впровадження удосконалення та інновацій
  3. Державність – патріотизм, принциповість, державництво
  4. Корпоративність – ідентифікація з МОЗ України, комунікативність, замученість.
  5. Професіоналізм – забезпечення стійкого розвитку, аналіз інформації, робота в команді, оптимізація ресурсів, стратегічне планування, планування, організація та виконання роботи, прийняття управлінських рішень, моніторинг та критичний аналіз надання послуг.

Далі Володимир Рудий, консультант з координації запровадження нового фінансового механізму Проекту Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», представив доповідь «Система охорони здоров’я України: організаційний і фінансовий контекст та вступ до концепції реформи фінансування».

Він нагадав, що в Україні продовжує діяти адміністративно-командна модель розподілу фінансування без розподілу функцій власника/покупця/постачальника та без стратегічних контрактних відносин між цими головними гравцями. Система сповнена чисельних парадоксів та протиріч. Сьогодні держава не робить нічого для того, щоб імплементувати в українській системі охорони здоров’я активно підтримуваний ВООЗ життєво важливий для будь-якої охорони здоров’я принцип: «Більше здоров’я за ті самі гроші».

Доповідач запропонував невідкладну реформу фінансування системи медичного обслуговування як пусковий механізм усіх інших змін в українській системі охорони здоров’я. Адже фінансування – це ключова функція системи охорони здоров’я, яка забезпечує адекватне виконання усіх інших функцій цієї системи – управління, створення ресурсів та надання послуг. Саме від функції фінансування найбільшою мірою залежить як виконання проміжних цілей системи фінансування, так і досягнення кінцевих цілей усієї системи охорони здоров’я. Отже, реформа фінансування – це реформа не лише цієї функції, а й забезпечення послідовного реформування усіх інших функцій системи охорони здоров’я. тому закиди опонентів цього підходу у його фрагментарності та непослідовності, щодо відсутності бачення авторами підходу конкретної моделі системи – не обґрунтовані.

Щодо моделі було зазначено, що конкретні моделі систем охорони здоров’я на кшталт моделі Бісмарка чи моделі Беверіджа в ізольованому вигляді вже не існують. Сьогодні світова спільнота, зокрема ВООЗ, розглядаючи організаційні моделі систем охорони здоров’я, оперує поняттям двох типів моделей – командно-адміністративна (яка донині має місце в Україні), та контрактна, побудована на системі стратегічних закупівель медичної допомоги (яка використовується абсолютною більшістю розвинених країн та країн, що розвиваються).

В. Рудий наголосив, що автори проекту концепції прагнуть цивілізованої контрактної моделі, що підтримується світовим співтовариством. Саме перехід до цієї моделі – запорука ефективної реформи фінансування та інших функцій української системи охорони здоров’я.

Для того, щоб забезпечити ефективну реформу фінансування охорони здоров’я в рамках переходу до контрактної моделі та позбавитися наявних у системі охорони здоров’я проблем, необхідно:

  • Створити єдиного державного покупця та всеохоплюючий ринок медичних послуг, залучивши до участі в ньому усіх публічних та приватних провайдерів, які надаватимуть населенню гарантований пакет медичних послуг за рахунок бюджетного фінансування
  • Визначити гарантований державою пакет медичних послуг
  • Запровадити стратегічні закупівлі послуг, включених до складу гарантованого пакету, за допомогою державних контрактів між єдиним платником та автономними публічними та приватними провайдерами
  • Запровадити нові механізми оплати провайдерів за допомогою розподілу функцій власника, платника та постачальника послуг і фінансових інструментів оплати на основі результатів діяльності

Завершуючи доповідь, В. Рудий нагадав, що усі ці пункти детально розкриті у проекті концепції реформування системи охорони здоров’я України та запросив усіх зацікавлених до обговорення.

Далі в ході дискусії І. Сорока підняв питання щодо джерел фінансування Національної академії медичних наук України у разі переходу на запропоновану модель фінансування охорони здоров’я.

Прозвучала думка, що єдина державна агенція з фінансування охорони здоров’я оплачуватиме в установленому обсязі усі медичні послуги, що надаватимуться будь-якими медичними закладами незалежно від підпорядкування. Щодо фінансування наукових досліджень, то цим має перейматися Міністерство освіти і науки України.

Віталій Цимбалюк, президент НАМН України, запропонував перший крок, який необхідно зробити для успішного реформування галузі: зробити так, щоб кошти йшли за пацієнтом.

Стосовно стану медичної науки академік зазначив, що її можна порівняти із людиною, яка довго голодує. Якщо її фінансування не розпочнеться найближчим часом, то наступлять незворотні зміни.

Також було запропоновано прискорити дії щодо створення у м. Києві єдиного простору надання медичної допомоги хворим на гострий коронарний синдром.

Микола Поворозник, заступник голови Київської міської державної адміністрації,зазначив, що після проведення аудиту необхідно затвердити стратегію розвитку медичної галузі м. Києва, і рухатися вперед не чекаючи рішень Верховної Ради України і постанов Кабінету Міністрів. Зокрема це стосується затвердження тарифів у медицині. Також він наголосив, що усі ресурси, необхідні на модернізацію системи охорони здоров’я в м. Києві, знаходяться у середині цієї системи. Нічого не потрібно ні від держави, ні від міста.

Також під час дискусії учасники Клубу обговорили питання створення єдиного медичного простору для надання невідкладної медичної допомоги хворим на гострий коронарний синдром у м. Києві

Олександр Устінов, фото Сергія Бека